Андрій Ворон

Світ тісний, і не тільки в просторі, але й у часі. Років двадцять тому я, молодий журналіст, піддавшись дачній лихоманці, почав і собі мордувати клапоть ожинника на Поповій горі під Мукачевом. Коли прийшов час робити прищепи, мене виручив знайомий комсорг Толя. Привів у поміч свого діда Андрія, якому було за вісімдесят. Але я не встигав за ним, коли ми шукали по узліссях саджанці-дички і ріпарі.

Ще більше мене вражала його вдача. Незбагненний глибинний спокій струменів з його уважно-дитинних очей. Говорив він мало, коротко, але в розкішній сивій бороді завжди ховалася лагідна усмішка. Якось у спекотний полудень він підняв Андрій Ворон голову і сказав: «Гроза буде». «Звідки ви знаєте?» - здивувався я. «З Латориці рибою тягне». Я нічого не відчував, ще б пак - до Латориці було щонайменше 3 кілометри. А за годину Мукачево накрила обвальна травнева гроза.

Вечорами, втомлені роботою і спекою, ми сиділи під старим горіхом і старий розповідав мені дивовижні речі про уссурійські ліси, про калмицькі степи, ріку Печору і гори Алтаю, про буйні і паркі заплави Колхіди. Де він тільки не бував...

З його скупих слів і коментарів Толі було очевидно, що доля круто потріпала діда. Навчався в гімназії, семінарії. Двічі сидів. Один раз за те, що побив мадярського Андрій Ворон жандарма, котрий чіплявся до його дівчини. Вдруге посадили комуністи за куркульство. Поневірявся світом, чому тільки не навчився. Навіть закінчив лісівничий технікум у Росії. Згодом повернувся на Закарпаття, поселився в родичів у старій хижі. Жив із саду-городу, майстрував по селах.

Мені Андрій Ворон зізнався тоді, що теж пописує дещо. Опусів своїх не показав, але декілька разів навідувався в редакцію, приносячи гостинці -горобинову настоянку, сушениці, пляшечку олії з горіха. Пригадалося, як прибиральниця запитала його: «У вас таке свіже лице. Скільки вам років?» «Ворон -птах давній», - віджартувався старий.

Потім Толя одружився на Львівщині і забрав його туди з собою. Більше про них Андрій Ворон я нічого не чув.

...I ось недавно на мукачівському ринку зустрічаю лисуватого комерсанта, в якому впізнаю Толю. Обійми, чарка, спогади. І серед іншого я дізнаюся, що торік (на 104 році життя !) помер дід Андрій. Укріпляв після паводку погріб і його привалило землею. Залишилася після нього валіза списаних зшитків. «Я привезу їх тобі. Ти чоловік книжний. Може знайдеш щось цікаве», - пообіцяв Толя.

Так і було. Через два тижні я занурився в химерне мереживо хімічного олівця. Записи спостережень за природою, враження від побаченого і почутого, приповідки, молитви, нехитрі віршики і найцінніше-маленькі секрети-поради, що витворюють цілісний кодекс усвідомленого довгожительства.

Перші публікації Андрій Ворон про це в пресі мали значний і тривалий резонанс. Багато людей зізнавалося, що прочитане надзвичайно зацікавило їх і спонукало замислитись над своїм життям. Усі були одностайні в одному: записи Андрія Ворона хочуть прочитати в найповнішому обсязі, а ще краще - в окремій книжці. А Товариство лікарів-натуропатів з Будапешта планує перекласти її на угорську.

Я ретельно визбирав із тих зошитів усі мудрі крихти, відредагував і систематизував їх. І ось подаю на корисний пожиток читачів. З першого погляду в око може впасти безсистемність викладу і повторюваність. На це ми пішли свідомо, зберігаючи тональність першоджерела і акцентуючу важливість для автора Андрій Ворон деяких постулатів. В розрізнених за часом записах він не втомлювався повторювати в різних варіантах одні й ті ж поради - передовсім про спосіб харчування, фізіологію і духовні засади життя. Кожен з тих рядків нам видався цінним і пророчим.

Мирослав Дочинець


documentaxoizgz.html
documentaxojgrh.html
documentaxojobp.html
documentaxojvlx.html
documentaxokcwf.html
Документ Андрій Ворон